Степовий гамбіт Юрія Михайлова

ТЕГИ:

Олександр Карпенко

 

Аби допомогти Україні виконати її зобов’язання знизити до 2030 р. деградацію ґрунтів до нульового рівня, FAO заснувала проект «Інтегроване управління природними ресурсами деградованих ландшафтів Лісостепової та Степової зон України», який реалізуватиметься у формі тренінгів, котрі популяризуватимуть стійку систему землеробства з мінімальним обробітком ґрунту або повною відмовою від нього, збільшення площ під постійним покривом рештками рослин і мульчею, оптимальні сівозміни й збереження біорізноманіття, відновлення захисних лісосмуг.

 

Немає універсальних рецептів

Один із таких тренінгів відбувся в половині травня на базі ТОВ «Югран», що в Ізюмському районі Харківської області. Тема: «Сіво­зміна в умовах Степу на сході України». «Ми маємо не лише навчитися діагностувати стан ґрунту, а й розробляти технологічну карту його лікування залежно від умов конкретного господарства. І побачимо, що абсолютно універсальних рецептів немає», – сказав фахівець FAO Олександр Журавель, відкриваючи тренінг.

Люди зібралися аж занадто зацікавлені. Вочевидь, традиційні технології, що значною мірою диктуються ринковими умовами, а також щорічні сюрпризи від природи збивають із пантелику або ще гірше – заганяють у глухий кут. Попри те, що модераторами були фахівець FAO Олександр Журавель, доцент кафедри землеробства ім. О. М. Можейка ХНАУ ім. В. В. Докучаєва Сергій Кудря, доцент кафед­ри землеробства та гербології НУБіП України Микола Косолап, тон практичного заняття задавали самі аграрії. «Ви стверджуєте, що має бути ось так і так, але практика та ринок диктують нам зовсім інше, а світовий досвід говорить…» – кидали репліки. Більшість із них починалася з категоричних заперечень, проте логіка все одно повертала їх у русло думок науковців, що свідчило лише про одне: аграрії шукають нову концепцію землеробства у Степу.

Основу дискусії заклав Сергій Кудря, котрий ознайомив учасників тренінгу з результатами досліджень науковців ХНАУ ім. В. В. Докучаєва щодо ролі сівозмін у сучасному землеробстві. Так от, ступінь їх упливу на врожай не менший, ніж систем живлення. Які ж тенденції спостерігаються у використанні найголовнішого чинника? Зменшення кількості культур у структурі посівних площ; збільшення долі прибуткових культур (частка соняшнику в окремих господарствах доходить до 70 %), різке зменшення частки так званих неліквідних культур; поширення короткоротаційних сівозмін, а відповідно й терміну повернення культур на попереднє місце; максимальне насичення структур посівних площ зерновими культурами та соняшником; залежність структури посівних площ від цін і погодних умов; зменшення площ кормових культур у 5,1 раза (або їх відсутність); скорочення частки або й повна відсутність традиційних попередників (чистих парів, однорічних і багаторічних трав); зміна погодних умов, а відповідно й терміну сівби озимих культур; поява нових знарядь і технологій, зокрема прямої сівби.

Наслідки? Погіршення фітосанітарного стану полів (бур’яни, шкідники, хвороби), підвищення витрат на захист, живлення. На думку науковця, ті вигоди, які одержав аграрій від реалізації продукції так званих кон’юнктурних культур, тут же втрачаються завдяки перевитратам на ЗЗР і міндобрива. Проте найгірше те, що завдається непоправна шкода головному національному багатству держави – ґрунту.

 

Філософія та законність

Тут слід зробити ліричний, а точніше юридичний відступ. Цілком очевидно, що інтереси держави щодо збереження землі та ринку стали не збігатися. Дехто з аграріїв стверджує, що он, мовляв, в Європі та США вміст гумусу становить 1‑2 %, і при цьому там збирають по 12 т / га пшениці, а ми, маючи 4‑5 %, лише – 4 т. То, може, не в гумусі річ і навіщо тоді так над ним тремтіти, на наш вік вистачить? Проте в такому разі виходить, що виробник свідомо руйнує свій основний засіб виробництва? Такий підхід аж ніяк не можна назвати бізнесовим. Може, ставлення до сільгосп­угідь зміниться тоді, коли більшість із них будуть у приватному користуванні? Тобто питання сівозмін сьогодні опинилося лише у сфері особистої моралі та землеробської філософії конкретного аграрія.

Олександр Журавель

Олександр Журавель

 

Нагадаємо, що за новітньої історії Українська держава спробувала перевести проблему дотримання сівозмін із філософської у законодавчу сферу. Цей процес розпочався ухваленням 2001 року Земельного кодексу, ст. 22 якого стверд­жувала, що «земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовують відповідно до розроблених та затверджених установленим порядком проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель». Проблеми поліпшення землекористування регулювалися також законами «Про землеустрій» (22.05.2003 р.) та «Про охорону земель» (19.06.2003 р.).

Проте Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» від 4 червня 2009 року остаточно сформував політику держави в питаннях землеустрою. На його виконання Кабмін ухвалив постанови від 2.11.2011 р. №1134 «Про затвердження Порядку розроблення проектів земле­устрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь» та від 11.02.2010 р. №164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах». Знак оклику в цьому багатому пакеті ставила грізна норма, внесена законодавцями до Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка з 1 січня 2012 р. передбачала покарання у вигляді суворих штрафів за порушення правил земле­устрою.

Згідно з цими документами, землекористувачі мали замовляти проекти земле­устрою, що забезпечували б еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь за власні гроші з допомогою спеціалізованих приватних організацій. Проте для більшості аграріїв тарифи землевпорядних фірмочок виявилися не по кишені. Окрім того, виробники не одержували жодних гарантій наукової якості цих проектів та їх довговічності, позаяк у разі збільшення або зменшення орендованих площ ці документи слід було переробляти заново.

Трохи пооббивавши пороги землевпорядних фірм і зрозумівши безглуздість цієї новації, аграрії махнули на неї рукою, фактично бойкотувавши її, незважаючи на те, що над ними продов­жувала висіти сокира адміністративного покарання. Тобто нібито благий намір – розв’язати проблему упорядкування сівозмін і завдяки цьому захистити ґрунти від дальшої деградації – фактично перетворився на пута для аграріїв.

Проте вони були розірвані. Колишній Президент підписав «Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», який скасовує обов’язковість нормативів оптимального співвідношення культур у сівозміні. Отож те, що досі вимагалося в законодавчому порядку, тепер стало добровільним. Тобто знову відбувся плавний перехід у сферу філософії та моральності. Було очевидно, що ті закони й відповідна постанова були мертвонародженими, бо не мали простого та незабюрократизованого механізму втілення. Незрозуміло, чому ту про­цедуру було віддано на відкуп приватним фірмам, якщо її могли виконати державні установи, наприклад, регіональні Інститути землеустрою.

Експерти кажуть, що у цій справі слід було би спиратися на Закон «Про охорону земель», який містить статтю 27 під назвою «Економічне стимулювання заходів, спрямованих на збереження та відновлення родючості ґрунтів», згідно з якою сільгоспвиробникам, які щороку займаються підвищенням родючості ґрунтів і за результатами п’ятирічних хімічних обстежень мають позитивну динаміку основних показників, оголошуються податкові преференції, і навпаки, вони можуть бути покарані компенсацією втрат за недбале господарювання, що призвело до погіршення родючості. Проте аби ця стаття почала працювати, слід розробити й затвердити Національну програму охорони, збереження та відновлення родючості ґрунтів.

 

Поради від Миколи Косолапа

Сергій Кудря нагадав основні рекомендації вже фактично скасованої постанови Кабміну №164: зернові та зернобобові культури – 45‑80 %; технічні культури – 10‑30, зокрема: ріпак – 10%, соняшник – 10, картопля й овоче-баштанні культури – до 20, кормові культури – 10‑60, зокрема багаторічні трави – 10‑16 %, чистий пар – 5‑14 %. Науковець також запропонував так звані компромісні короткоротаційні системи, які можна застосовувати у Степу.

П’ятипільна: зернобобові культури; озимі; буряки цукрові (або інші просапні культури); ярі зернові культури; соняшник.         Чотирипільна: чина або інші бобові культури; озима пшениця; буряки цукрові (або кукурудза, ріпак, круп’яні), ячмінь ярий.

І тут же натрапив на гостру критику прискіпливого опонента-аграрія. Мовляв, ці рекомендації годяться лише для епохи соціалізму, бо в них, бачте, не враховано запити ринку, наприклад, ячмінь нині нема кому збувати – отже, він випадає зі структури; чистий пар, соя, цукрові буряки, кукурудза – утопія; в зоні Степу лише дві культури можуть принести прибуток: пшениця та соняшник, усе решта – проміжні культури, які даватимуть або нуль, або легкий плюс чи навіть мінус… «Порядок чергування культур і попередник однаково важливі за всіх політичних систем, – вступив у дискусію Микола Косолап. – А тому не можна говорити, що за соціалізму пар був цінним, а за капіталізму він не потрібен. Тут працює чиста економіка й нічого більше. Увесь світ нині шукає та вдосконалює ґрунтозахисні системи землеробства, і коли говоримо про ерозію, то 80 % проблем, пов’язаних із нею, спричинені розорюванням схилів. Нема чого скаржитися на закупівельні ціни, в жодній країні світу вони не залежать від аграріїв, їх визначають світові фондові біржі. Ми можемо лише поборотися за зниження собівартості. Хто продає найбільше зерна? США, Канада, Аргентина, Бразилія, Австралія… Чи зможемо ми з ними конкурувати, якщо Аргентина обробляє 80, а Бразилія 90 % площ за технологією No-till, а ми заганяємо плуг у землю на глибину 32 см та витрачаємо вчетверо-вп’ятеро більше пального?»

Микола Павлович радить подивитися на всі презентовані схеми сівозмін через призму таких чинників, як собівартість, прибуток з одиниці площі, інтенсивність. Тобто якщо їх розрахувати за рівнем вологозабезпечення, то можна побачити, що поєднання двох культур – соняшнику й цукрових буряків – не буде задовільним для зони Степу в жодній із сівозмін. Бо ці дві культури забирають вологи більше, ніж ми одержуємо опадів.

Ще одна порада від Миколи Косолапа: серйозно готуватися до великого врожаю зернових. Є два ключових показники, які визначають цей успіх. Перший – період відновлення весняної вегетації, якщо він ранній, як цьогоріч, то врожай одержимо вище середнього. Другий чинник – запас вологи, який виходить із зими. 160‑180 мм вологи у метровому шарі дають підстави розраховувати на доволі вагомий результат. Знаючи про це все, можемо виробляти відповідну тактику, тобто витрачати солідні гроші на підживлення та захист посівів, усе це окупиться сторицею, тобто є, що захищати від бур’янів, шкідників і хвороб. Проте стандарти в цій справі неприпустимі. Наприклад, навіщо було підгодовувати по мерзлоталому ґрунту озиму пшеницю, яка й так чудово розкущилася? У цьому разі посіви варто підтримати в період формування стебла. Проте там, де ми одержали недостатньо розкущені сходи, підживлення, навпаки, конче потрібне. Одне слово, слід діяти за обставинами й місцевими умовами, а не стандартами.

 

Як порозумітися зі Степом?

Саме таких принципів дотримується засновник ТОВ «Югран» Юрій Михайлов. Його господарство площею близько 1000 га – це, по суті, полігон для випробування найсучасніших трендів у землеробстві. Він експериментує із сівозмінами, ґрунтообробними технологіями, вирощуванням органічної продукції, застосуванням кластерних форм реалізації продукції. Починаючи господарювання, зробив аудит природно-кліматичних умов, земельних ресурсів. Фахівці встановили доволі високий ступінь водної ерозії ґрунтів, кожне з дев’яти полів ви­явило здатність до утворення солончаків, запаси вологи були доволі мізерними. «Це жорсткий степ, де важко одержати навіть сходи соняшнику. Зважаючи на все це, ми вирішили відмовитися від оранки. Щоправда, застосувати No-till не вдалося, бо деякі поля виявилися глинистими, а тому сьогодні обробляємо площі глибокорозпушувачами. І, звісно, повернули на поля сівозміни. Для нас вони є важливим інструментом виживання в конкуренції, яка стає дедалі жорсткішою, адже витрати на оренду, технологію та оплату праці зростають швидше, ніж продуктивність. Це нас змушує мінімізувати витрати й думати про інвестиції у зрошення», – розповідає Юрій Михайлов.

Найприбутковіша культура в цій зоні – соняшник. Окрім нього в сівозміні – озима пшениця, льон, який допомагає боротися із вовчком та бур’янами, а також нут і сочевиця, просо. Від кукурудзи вимушені були відмовитися, бо стала дуже ризикованою культурою в цій зоні. Порівняли економічний потенціал попередньої сівозміни (пшениця, соняшник, кукурудза) та нової 6‑пільної. Виявили істотну різницю у валовому доході: 814,18 $ / га – 1123,75  $ / га.

 

Ода містеру «Селфорду»

Потім учасники практикуму взяли участь в огляді полів.

Льон. Найперше запитання гостей про режим вологи. «Сніг зійшов після 16 березня, потім були дощі, за квітень випало 74 мм, тоді як торік за весь сезон випало близько 50 мм. Із льоном працюємо вже 5 років, культура надійна, не витратна, добре витримує посуху, площу обробили канадським агрегатом SALFORD RTS, – розповідає головний агроном господарства Костянтин Білоруков. – Це – чудовий попередник для пшениці, бо збирають його в серпні, тобто є час, щоб підготувати ґрунт. Сорт – блакитно-помаранчевий».

Просо. Поле після соняшнику обробили вертикальними дисками SALFORD, двічі заборонували, щоб вирівняти площу. Посіяли «Кленом». Сорт – Біла альтанка. Його перевага перед іншими в тому, що волоть дозріває водночас, бо в інших спершу основа, потім – верх, тим часом інші частини висипаються. Коткування тут не визнають, бо після дощу площа перетворюється на асфальт. Внесли під час сівби селітру в розрахунку 100 кг / га, планують робити листкові підживлення. Прогнозована врожайність – 35 ц / га.

Ще одне поле розташоване на площі з доволі помітним кутом нахилу. Після обробітку агрегатом SALFORD тут посіяли нут. Поруч – поле сусіда після оранки. Обидва потрапили під зливу. «Зверніть увагу, які наслідки це мало для кожного з них: перше залишилося практично неушкодженим, лише трохи змило мульчу; інше ніби після бомбардування: рівчаки, ями, на краю поля великі пласти намитого ґрунту. Це – яскравий приклад, який демонструє переваги ґрунтозахисної технології, котру застосовує господарство «Югран», – коментує ситуацію Микола Косолап.

Рухаємося далі. На одному з полів посіяна сочевиця. На думку Миколи Косолапа, стан поля теж доволі красномовно свідчить, що в технології мінімального обробітку ґрунту господарі ще не сягнули найвищого щабля. Річ у тім, що рослинні рештки після зливи збилися в купи, замість рівномірно розподілитися за всією поверхнею поля. У такому разі ґрунт був би захищений від пересихання, на поверхні не утворювалися би тріщини. «SALFORD не можна заглиб­лювати надто глибоко, ідея цього агрегату полягає в тому, що він має змішати рослинні рештки не глибше як на 5 см, тоді в них є шанс стати поживною речовиною, але це не помилка, бо не можна за рік зробити те, що має відбутися за 3‑5 років постійної роботи…» – так прокоментував ситуацію Микола Косолап.

Керівник фермерського господарства «Айдар-Овощ» Олексій Павлов із Луганської області бачить помилку в тому, що після SALFORD застосовується ще один глибокорозпушувач. Це, на його думку, зайва операція. «Я SALFORD придбав сім років тому і щороку він відкриває дедалі нові можливості, – ділиться досвідом фермер. – Цей агрегат розпушує землю не статично, як пересічні аналоги, а діє за принципом відбійного молотка. От уявіть собі шлакоблок і відбійний молоток: вдарив і пішли тріщини. Він краще працює по сухій землі, в такому разі ефект відбійного молотка зростає, тому що відбувається спротив. Ми раніше придбали глибокорозпушувачі Great Plains, HORSCH, але тепер усі вони стоять під парканом, бо одного обробітку SALFORD вистачає. Навесні проходимо ще канадською бороною Bourgault і площа готова. Опісля сівалками KINZE виконуємо пряме висівання. Я категоричний противник оранки. Працюю в аграрній сфері з 1994 року. Тримали в господарстві чорний пар, все гарно, озимину посіяли, пройшли рясні дощі, на схилах – глибокі рівчаки, а коло обніжжя – тонни гумусу. І якщо утворюються такі рани, то, мабуть, землеробство, якому нас навчили, неправильне. Тому вже сім років ми взагалі не оремо. Я коли приїжд­жаю на виставку й бачу ці величезні багатотонні машини, плуги, кажу: бідна земля. Щодо культур у нашій непростій зоні: мені пропонують і те, й друге, і третє. Я ж відповідаю, що слід навчитися спочатку вирощувати пшеницю, соняшник і кукурудзу. Пшеницю сіємо після соняшнику, причому середня врожайність становить 40 ц / га. Всі кажуть, що це неправильно. Проте в цій справі потрібна практика, бо в ній чимало нюансів: наприклад, глибина, густота, термін. Що таке соняшник? Це корінь на 2 м, тобто фактично дренаж. Пшениця бере поживу у верхньому шарі ґрунту. Ми розкидаємо нітроамофоску на сніг, вона йде з талими водами на потрібний горизонт, і не треба нічого придумувати зайвого. Середня врожайність упродовж останніх десяти років – 40 ц / га. Для нашої зони це добрий результат. Кожен агроном має виробити свою систему. Мистецтво полягає в тому, щоб поєднати класичні знання про сівозміни, які дали нам у радянські часи, із сучасними концепціями землеробства та вибрати з цього квінт­есенцію…»

Господарство «Югран» шукає оптимальний варіант господарювання в умовах посушливого Степу. Ми бачимо, що вони успішно поєднали мінімальний обробіток ґрунту з оптимальними сівозмінами. До них не можна підходити формально, як це робилося раніше за стабільного землекористування, планової економіки, бо така система не зовсім задовольняє виробничників, оскільки в них змінюються площа сівби, набір культур, вони вимушені орієнтуватися на попит. Тому кожне господарство вибирає сівозміну, виходячи зі своїх технічних можливостей, вимог ринку. Проте це не означає, що значення сівозміни як біологічного чинника зменшується – вона має бути обов’язковою. Досвід Юрія Михайлова свідчить, що сівозміна є економічним чинником, який впливає на врожайність, боротьбу з бур’янами та хворобами. Я звернув би увагу й на практику фермера з Луганщини Олексія Павлова, який виробив свою ресурсоощадну технологію, котра дає добрі результати. Найкраща філософія землеробства та, в яку віриш і котра зуміла поєднати повагу до землі з високим економічним ефектом. Жодних догм, постійний пошук і навчання – таким має бути кредо сучасного аграрія!

Агротехніка України - журнал про технології техніки для сільського господарства

Сільське господарство як базис агропромислового комплексу кожної держави, розвивається з наданням максимуму уваги з боку уряду і приватних осіб. На сторінках нашого спеціалізованого журналу, представлена перевірена редакторами та корисна інформація для фермерів і інженерів, агрономів і керівників агропромислових комплексів, описується агротехніка й особливості застосування сільгосптехніки.

Для передплатників і відвідувачів: корисні дані на сторінках онлайн-журналу

Орієнтуючись на використання передових та інноваційних технологій і підвищення зручності пошуку інформації в інтернет-просторі, наш журнал створений для досвідчених і початківців фахівців

  • на сторінках онлайн-журналу публікується перевірена інформація про сільськогосподарських машинах і агротехніку, оновлення на ринку і новини від виробників;
  • інтернет-ресурс відкриває доступ до корисних і ретельно обробленим, відібраним даних, які необхідні для підвищення ефективності ведення сільського господарства;
  • тематичне розмаїття публікованих матеріалів і адаптований інтерфейс ресурсу допомагає швидко і в доступному форматі отримати доступ до необхідної інформації.

Опубліковані матеріали доповнюються фотографіями та містять перевірені, достовірні дані й зберігаються в архіві.

Користувачі та відвідувачі, рекламодавці й працюють в агропромисловому комплексі можуть оформити безкоштовну передплату і співпрацювати з нашим журналом. Ми працюємо для людей, зацікавлених в розвитку АПК, які прагнуть до підвищення ефективності й прибутковості власного бізнесу!