Рятівний круг для фермерів

ТЕГИ:

Простота, надійність та універсальність сівалки Олександра Дмитрука із Житомирщини

 

Ігор Самойленко

 

Диваки, оригінали й залюблені у свою справу завжди привертають увагу. Вони переступають усталені закони та рухаються майже по зустрічній смузі. Так, нерідко вони теж помиляються або, незрозумілі й не підтримані спільнотою, зазнають невдач. Однак буває і навпаки. Тоді вони вносять зміни в усталені правила, а то й змінюють світ, вкрап­ляючи у нього щось абсолютно нове, або відновлюють інтерес до давно призабутого. Як на мене, Олександр Дмитрук із Житомирщини саме з цієї когорти.

 

Усільському господарстві Олександр Дмитрук не новачок. Має економічну освіту, власну справу розпочав ще студентом. За 13 років досягнув певного успіху у тваринництві – вирощує 1000 голів поросят – і вирішив ділитися досвідом для початківців в інтернет­просторі, на YouTube каналі. Наступним кроком Олександра стало рослин­ництво. Спробувавши вирощувати культури за класичною технологією, Дмитрук ледь не збанкрутів.

– Над існуючою технологією в рослинництві я зовсім не задумувався, всі так працюють навколо – ну і я спробував. Однак коли отримав 100 тисяч збитку, то зрозумів: традиційна технологія для невеликого фермера – шлях у нікуди. Мій бізнес у тваринництві розпочався із заняття батьків – вони купували живою вагою свиней, забивали і продавали. Я ж вирішив свиней вирощувати, зробити так би мовити, повний цикл. І ось так зірки зійшлися, що коли було максимум свиней, хороша ціна на м’ясо – відбулося розпаювання, я і викупив колгоспну територію в нашому селі Клітище, узяв трохи і прифермської землі (у межах 100 га). Спочатку нічого не сіяв, потім, коли орендну плату підняли, вимушений, аби не збиткувати, щось робити з цією землею. У першу посівну і жнива просто провалився. Наступного року не спішив виходити в поле, не бачив сенсу. Поїхав на семінар у Теплик на Вінниччині, в органічне господарство «Дон». Може б і не поїхав, але прочитав, що чоловік зробив власноруч сівалку, стало цікаво. Сама ідея сівалки сподобалася. Далі прочитав на одному диханні книжку Івана Овсинського і зрозумів – інший шлях таки є. Варто просто спробувати. У мене був старий колгоспний культиватор, як відчував, що знадобиться, от і з нього й почав. Звісно, що спочатку шукав, чи є готові подібні сівалки. Приблизно таких, як мені треба, не знайшов. Став дивитися на складові, з яких можна зробити те, що надумав. Наприклад, стійку із лапою узяв із посівного комплексу «Алькор», деякі інші деталі – з інших агрегатів, щось довелося робити своїми руками, руками слюсарів, замовляти на сусідньому данському підприємстві із лазерного різання металів. Коли став сіяти, особливо на 70 га, що були в плачевному стані загалом (7 років поле просто заростало, не рівняв його ніхто), мені пророкували, що якщо тут 1 т / га сої отримаю – це буде за щастя. Я зібрав 1,5 т / га, сусід зі щорічним класичним обробітком і з міндобривами – 1,8 т / га. Однак у мене були витрати мізерні: насіння й дизпаливо. Тож я зрозумів – рослинництвом займатися можна. Однак – за технологією Овсинського і з такого типу агрегатом.

– Що саме з технології Овсинського вас захопило? Адже No­till теж звідти виріс.

– Це дещо інше, ніж No­till. Перше – обробіток ґрунту тут здійснюється, але не глибше 6 см, здебільшого 4‑5 см, без жодного перевертання пласта. Слід турбуватися, аби в ґрунті завжди була волога. Ось зараз йде весна, пішло тепло: як тільки верхній шар починає пересихати, слід закривати вологу. Я проходжу своєю сівалкою полем як культиватором і закриваю вологу – лапами обрізаю капіляри, роблю таку собі «шубу» – два шари ґрунту: верхній розпушений на 4‑5 см, нижній – твердий. І я спокійний. Між шарами конденсується волога, провокуються сходи бур’янів, земля краще прогрівається, швидше ніж за No­till. Навіть якщо я і затримаюся з сівбою, плачевного впливу як за класичної чи No­till технології тут не буде. У цьому я вже переконувався на практиці. У мене основна сівба була 1‑5 травня, а оскільки один із жителів села надав мені пізно земельну ділянку (11 га) і я ще змушений був корчувати і вирівнювати її, то сіяв на ній 23 травня, через 20 днів. Однак урожай абсолютно не відрізнявся. Сконструйована нами стерньова сівалка ALLIGATOR за один прохід здійснює кілька операцій: вирівнює поверхню поля, культивує, боронує (чим закриває вологу і бореться із нитковидними бур’янами), вносить добрива та власне здійснює сівбу. До речі, сівалка не розкриє себе на 100 %, якщо працюватиме на нерівному полі. Однак якщо працювати весь час лише цією сівалкою, поле завжди буде рівним.

 

Наступна ідея Овсинського – спосіб сівби. За його спостереженнями рослини на краю поля завжди краще розвиваються, адже там нема конкуренції. То чому кожен ряд не зробити краєм поля? Він зміщував сошники так, щоб сіяти смугами: 20 см засіяна площа, 20 см – не засіяна. За класичною схемою зернини лягають у рядок через 2 см і міжряддя 15 см, конкуренції не уникнути. Я сію смугу на 15 см, на 15 см і міжряддя. Це трохи не за Овсинським, однак бачу, що це працює. Уже наступного року в мене було 2,8 т / га. Це краще, ніж у середньому по районі (2,1 т / га). Так само сіятиму й кукурудзу – заглушу сошники через раз, рядок вийде на 60 см і на 60 см міжряддя. Комбайни нині збирають без проблем хоч упоперек. А, можливо, заради інтересу спробую посіяти й на 30 см, ще не вирішив.

– Ви переконані, що це краще, ніж за No­till чи Strip­till?

– Я нікого ні в чому не переконую. Тим паче в тому, що хтось працює за неправильною технологією. Якщо приносить вам прибутки, значить, у вас свій шлях. Я лише даю інформацію тим, у кого за класичної чи іншої технології так не виходить. При цьому не забувайте, я оцінюю технології задля їх використання малим або середнім фермером. Вважаю так: технологія має бути простою, надійною й ефективною. Проста – значить технологічно зрозуміла. Надійна – стійка проти примх природи та допускає незначні технологічні відхилення. Ефективна – низькозатратна із забезпеченням максимального фінансового результату з 1 га. Якщо з якогось параметру технологія не задовольняє наші вимоги, широкому загалу вона не підійде. Є дві найвідоміші технології обробітку ґрунту: класична з мінімальною, в якій плуг замінюють дисками, і No­till. Смуговий обробіток, як на мене, підвид мінімального. Чи відповідають вони нашим вимогам?

Класична – проста? Ні. Трудозатратна, технологічно зрозуміла, але якісно виконати всі операції одному фермеру за стислі строки нереально. Чи надійна? Ні, бо залежить від своєчасності опадів, пам’ятаєте про «два дощики в маю…». Незначні технологічні відхилення допускає, це правда. Ефективна? Поняття відносне, високоврожайною може бути, але високоефективною – навряд чи.

No­till – проста? Ні. Хто хоча б побічно цікавився тим, як українські фермери впровад­жують у себе цей спосіб, знає: у Петра (умовно кажучи) – свій No­till, у Леоніда – свій, у Михайла – свій… Як на мене, це не підхід до справи. Тим паче, спосіб потребує недешевого спеціалізованого обладнання. З плюсів – технологія низькозатратна. Надійна? І так, і ні. Напряму залежить від кількості пожнивних решток, яка за наших умов у різних регіонах різна і перетравлюється мікроорганізмами із шаленою швидкістю. Її ефективність залежить від того, як ці Петро, Леонід і Михайло навчилися з нею працювати. Проте чи є в нас час для експериментів роками? Це класна технологія, над нею я задумувався серйозно теж упродовж двох попередніх років. Однак, прочитавши книгу Овсинського й взявши участь у головному щорічному заході з упровадження No­till в Україні, однозначно вирішив – лише технологія Овсинського.

Технологія була презентована в Україні ще 1898 р. Однак як тоді, так і нині ніхто із влади не хоче бачити селян фінансово сильними. А значить – вільними по духу. Ідеї Овсинського піддалися нищівній критиці з боку науковців, і технологія успішно мігрувала до двох Америк, а вже через століття повернулася до нас під іншим іменем. Одначе ми не помітили одну деталь – там її підлаштували під свої кліматичні умови та ґрунти, де головний фактор успіху – рослинні рештки – лежать на поверхні довше, ніж у нас. Українські прибічники прямої сівби вбачають користь від того, що не орють, не дискують, збільшують у ґрунті кількість мікроорганізмів. Однак відсутність рослинного покриву, особ­ливо в літні спекотливі місяці, все одно призводить до втрати дорогоцінної вологи, тож тріщини в їх полях – не дивина. Навесні ґрунт ще вкритий рештками і довше прогрівається, а відтак сівба відтерміновується, що негативно впливає, особ­ливо на рослини довгого дня. А ще гірше – сіяти в холодний ґрунт. Це явні мінуси цього способу. І незрозумілий мені принцип: за жодних умов не розпушувати ґрунт, мовляв, шкодиш біоті, ґрунтотворчим процесам тощо. Як виливати велику кількість гербіцидів у цей ґрунт і сипати міндобрива – це не шкода біоті, а розпушуєш – справжня халепа…

Ось навесні озимина прокинулася, вийшла зі спокою – чому не пройти бороною­«мотикою»? Такий захід недаремно називають «сухим поливом». Після нього культури ростуть просто на очах. Ні, не можна… Ось через ці причини прибічники прямої сівби в Україні й не доотримують урожай. А інші – взагалі не переходять на цю технологію. Це стримувало й мене.

Однак я зрозумів: технологія Овсинського – це наш No­till. Вона проста? Так, треба лише один агрегат для обробітку ґрунту – сівалка ALLIGATOR або їй подібна. Борона­«мотика» вже як опція. Чи вона надійна? Найнадійніша за інші. Часто ті, хто орють, стверджують, що земля без оранки перетворюється в кам’яну глибу і No­till чи щось схоже веде до деградації. Цікаво, а чи бачили вони посадки навколо своїх полів, там, де ніколи не оралося? Як там буяє рослинність! Перевертаючи шари ґрунту, люди весь час самі собі створюють проблеми. Це найбільш посухостійка з усіх представлених в Україні технологій обробітку ґрунту. Ефективна? Так. З кожного гектара, особливо в посушливі роки, порівняно із класикою чи No­till вона дає більший зиск. Рахувати просто. Один прохід трактора з сівалкою – 6‑7 л / га дизпалива. Я двічі проходжу – 14 л / га, хоча слід тричі – тоді 21 л / га. Далі – 120 кг / га насіння, рахуємо сої, по 12 грн / га – 1,5 тис. грн / га. І комбайнування. Загалом, менше 4 тис. грн / га витрат. Я зібрав уже очищеної 2,8 т / га сої, після продажу мав близько 21 тис. грн / га, відняв витрати – близько 4 тис. грн. То чи є зиск?

– Давайте детально поговоримо про вашу сівалку. Вона нагадує давню СЗС­2,1, що випускав для України Казахстан.

– Ще мене звинувачують, що вона схожа на «омичку» – СКП­2,1. Ідея така сама. Одначе в мене свій варіант. Жодного ідентичного вузла! Назву кілька відмінностей. Ось, як бачите, жорстке кріп­лення лапи до рами – це особ­ливо корисно, коли в полі багато пожнивних решток або ґрунт твердий, воно утримує глибину обробітку. Та й сама стійка у мене інакша. Якщо тут поставити пружини, як це в заводських сівалках, вібрація на сівалку зменшиться, але у важких умовах лапа свою роботу виконуватиме неякісно, нагрібатиме на себе пожнивні рештки. Переді мною стояло завдання – зробити просту у виробництві та обслуговуванні сівалку і якомога меншою за ціною. Звісно, ці поняття відносні, однак я на 80‑90 % із завданням упорався. Два ряди лап, два котки: один спереду (натомість переднього колеса), інший – ззаду за лапами. Їх функції – подрібнення ґрунту й водночас тримання глибини теж. Особ­ливо це стосується заднього котка – він не втрамбовує ґрунт, як це роблять котки на інших сівалках. Недопрацьовані ділянки котками услід розправляють і згладжують три ряди гребінки. Гляньте на відео, як все спрацьовує. І скажіть, яка ще сівалка так зможе? Жодна! Різниця в чому? Коли насінина упала в ложе і коток її притис, ґрунт утрамбував, волога знизу підтягується до насінини, так? Звісно, це добре. Одначе, коли насінина проросла, рослина далі сама спроможна шукати вологу кореневою системою, однак у цьому випадку волога й далі продов­жує виходити на поверхню. І тоді з’являються тріщини. У моєму ж варіанті – насінина впала у вологий ґрунт на твердий шар, пухкий шар зверху і на цьому зрізі між шарами реально утворюється волога! Сам переконався: була спекотлива пора, після останнього дощу 10 травня два місяці опадів не було, розриваю міжряддя – а земля ліпиться, волога є! Заходжу на сусідське поле через дорогу – скільки не копав, всюди сухо… А от No­till так спрацює тоді, коли на поверхні буде велика кількість пожнивних решток. Здебільшого в нас такого не буває. Земля все одно переважно відкрита, рештки якщо й лежать, то смугами. Повністю вкритого поля я не бачив ні в реальності, ні в тих відео, що демонструє на семінарах Михайло Драганчук та прихильники нульового обробітку. А якщо поле відкрите, волога просто вилітає нагору… Я в себе експериментально позаторік лишив на 2 га рештки кукурудзи в зиму і думав, як же буду тут сіяти навесні? До весни вони значно зменшилися, а з середини літа поле відкрилося. Від решток сої, що лежали валками, взагалі не лишилось і сліду. А якби подрібнені рештки були б розкидані рівномірно? Так, органіка пішла в землю, збагатила ґрунт, однак земля відкривається й пересихає. Не так, звісно, як на оранці, а все одно.

Сівалка має бункер на дві секції: на 700 кг зерна і на 350‑400 кг міндобрив. Я особисто міндобрив не даю. Окрім органіки від свинарства, але то мізерне. Я не закликаю так робити теж, то ваше право. Просто я дотримуюся таких поглядів. Рослина живиться не лише з ґрунту, бере енергію сонця, з повітря – вуглекислий газ, створює органічну речовину. Якусь її частину, набагато меншу, ми забираємо з урожаєм, однак більшу – лишаємо, якщо правильно господарюємо. Тому йде природне відновлення, природа створена логічною. Овсинський був проти міндобрив, якими ми намагаємося відновити те, що вбили перевертанням пластів. І ще одне – я не женуся за надто високими врожаями і задля цього не збільшую свої витрати.

Сівалка дає змогу сіяти як звичайні зернові культури з нормою 300‑400 кг / га, так і дрібнонасінні з нормою 3,5 кг / га, тож фермеру має вистачати одного агрегату. Уже є кілька варіантів сівалки з різною шириною захвату. Я чіпляю дві докупи по 2,5 м і пішов собі – по 30 га в день. 3‑5 оптимальних для сівби днів вистачає.

– Які культури у вашій сівозміні?

– Три роки поспіль соя, за нею – пшениця, далі двічі кукурудза – одна за одною, буде ще якась одна культура (ще не вирішив) і знову все на круг. Тобто в один рік одна культура по усіх полях. Хтось каже, що це ризиковано, однак мені так не здається, навпаки. У мене ж тваринництво, складальний цех сівалок, часу розпилятися на кілька культур немає. Мені подобається особисто виконувати польові операції (сіяти, обприскувати тощо), хоча ще є механізаторів парочка, слюсарі, свинокомплекс на 1000 голів обслуговують чотири працівники. Я знайшов межу для числа своїх робітників: аби працювати без збитку, кількість не має перевищувати 15 осіб разом із кухаркою.

– А як же виробництво сівалок? Зростуть замовлення, знадобиться більше працівників у складальний цех. До речі, скільки вже сівалок продали?

– Хочете – вірте, хочете – ні: в мене немає мети продавати більше сівалок і заробляти на них. Я не хочу, щоб мене «зловило бабло». Моя мета – поділитися технологією, ініціювати відродження фермерства на селі, дати надію маленьким фермерам. Половина земель навколо сіл може і має оброблятися жителями цих сіл. Візьмемо приклад нашої сільської громади. Розпайовано близько 1400 га, припустимо, що 600 га з них обробляється 10 сім’ями, що проживають у селі. Це означає, що за нормальних умов господарювання в село щороку може «зайти» близько 6 млн грн! У нас хороший будинок вартує 40‑50 тис. грн. Жодна держава у світі зі своїми дотаціями, компенсаціями не зможе сільську місцевість так дотувати. Як змусити людей піти на це? За класичною технологією, коли треба трактори, сівалки, культиватори, обприскувачі тощо – людина лише очі пустить під лоба… Якби їм було це під силу, вони б давно цим зайнялися. Моє завдання показати – що є інша, менш затратна технологія. І вона не настільки складна, як No­till, що не пробачає помилок. Не надто потужний трактор (25 к. с. на 10 га), недорога сівалка, обприскувач простенький – не Challenger чи John Deere, дизпалива – 20 л / га. І втричі менше часу. Ця сівалка коштує 260 тис. грн, інша поруч – 220 тис. грн. Зробили дворядну компактну, ПМЗ чи МТЗ може тягати, уже 120 тис. грн коштує. Якщо виготовляти її самотужки, взагалі в 90 тис. грн обійдеться. Це для тих, хто по 30‑50 га має. Однак у кого лише свої та батьківські паї – це теж дорогувато, то я думаю над тим, як виготовити сівалку за 50‑60, ну максимум 70 тис. грн. Моя мета – звабити селян займатися справою доступною та прибутковою. Віднині селянин має усвідомити: аби стати успішним фермером, дотації та дорога техніка не обов’язкові! Слід мати адекватну технологію. Моя або подібна їй сівалка і технологія Овсинського знизили планку входження в аграрний бізнес. Ця технологія працюватиме всюди. І в мене мета – навчити людей виготовляти сівалку для себе самотужки. Тобто я не готую платформу під свій бізнес, під свої продажі. Вже створив навчальний відеоролик. Хто уміє тримати в руках зварювальний агрегат і болгарку (а це кожен фермер уміє), зробити зможе запрос­то. Прийде час, коли класична технологія як фінансово затратна, залишиться в минулому.

– Як люди реагують? Є однодумці?

– Спочатку ніхто не вірив, що я дійду до своєї першої мети, хоча це лише перша сходинка – сівалка і технологія Овсинського. Далі крига зрушувалася дуже повільно. Купували сівалку й сіяли по ораному чи дискованому полю. Думаю, все одно з часом до них моя ідея таки дійде. Вже зараз ситуація інша. Я чимало часу віддаю веденню YouTube каналу. Опублікував о 21.00 відеоролик, уранці встаю – а уже 2600 переглядів! Це додає наснаги цим займатися й надалі. Все більше людей цікавиться, телефонує, по кілька годин витрачаю на поради, як зробити сівалку, сошник, де знайти стійку тощо. Хтось критикує, не сприймає, є такі, що запитують, як тобі допомогти. Однак я самодостатня людина, допомоги не потребую, моя мета – популяризація технології та вселяння віри фермерам у їх можливість. Я кидаю їм цей рятівний круг...

 

Минулий сезон підтвердив ефективність роботи сівалки Дмитрука, кілька штук ALLIGATOR продано клієнтам. Цими днями Олександр учергове вийшов зі своєю сівалкою в поле, і невдовзі ви побачите новий відеоролик з поля ФГ «Вітам». «Якщо ви дивитеся це відео – значить, вам потрібна сівалка, значить, ви фермер. І я фермер. Три роки тому я стояв теж перед таким вибором: чим сіяти і як сіяти», – так по‑свояцьки Дмитрук розпочинає розмову з передплатниками каналу. Інформацією з прихильниками фермер і блогер ділиться безплатно. Його відеокліпи з простим і доступним роз’ясненням, через брак інженерної освіти не всі деталі фермер називає правильно, іноді говорить «оця штучка», «оце нібито дишель», однак це не зменшує корисності інформації та її важливості. Молодий фермер ходить з лінійкою і все роз’яснює достеменно…

Цією позицією не можна не захоплюватися. І така підтримка звучить у десятках коментарів. Однак є серед них і дивні, які свідчать про зашкарублість мислення їх авторів або упередження. Шлях, на котрий ступив Олександр Дмитрук, цілком логічний. Якщо заводи – виробники техніки досі не спромоглися запропонувати невеликому виробнику подіб­ну сівалку, він її сам сконструював. І збудував, не маючи ні заводського складального цеху, ні конструкторського бюро. У невеличкому селі в цеху з кількома слюсарями. Можна сперечатися, наскільки цей агрегат досконалий, ще рано говорити про його абсолютно вивірену оцінку. Однак якщо він уже допомагає фермеру бути успішним, чи варто заплющувати очі або навмання піддавати сумніву? Як на мене, подібна ініціатива заслуговує найвищої оцінки. Саме так розпочинали свій бізнес на зорі його становлення найіменитіші виробники техніки. Я пам’ятаю, як Рой Епплкуіст, засновник компанії Great Plains, розповідав про початок свого шляху у Канзасі – причепив першу свою сівалку до старенького «Кадилака» і тягав від фермера до фермера, аби ті пробували її в роботі. Сьогодні – це один із кращих світових брендів. І таких прикладів чимало. Над Анатолієм Кобзаренком, коли він після практики з Німеччини віз додому не потриманого «Опеля», як інші, а зварювальний агрегат, кепкували однокурсники. А сьогодні він має успішний завод, ще один зводить у Польщі. Звісно, мало що, зроблене людськими руками, є таким самим досконалим, як його зробила природа. Однак найдієвіший спосіб критики – зробити краще самому.